Кабінет практичного психолога

Психологічна служба Вороновицького КЗ ЗДО «Ромашка»

Шановні батьки!
У нашому закладі освіти працює
практичний психолог — Дажура Оксана Віталіївна
За потреби ви можете звернутися за фаховою консультацією
Тел.: 097-62-14-601   E-mail: dajuraoksana@gmail.com

Мій блог:

https://dazhuraoksana.blogspot.com/?m=1

ГРАФІК РОБОТИ

Понеділок  8.00 – 16.30

Вівторок   8.00 – 16.30

Середа         8.00 – 16.30

Четвер        8.00 – 16.30

П’ятниця  8.00 – 16.30

   Дитячий психолог

https://www.facebook.com/230250883837854/posts/1956786314517627/

Психологічна самодопомога: як взяти під контроль думки, тіло та емоції.

💪🏼 *Тіло: режим, фізичні навантаження та гігієна.*

🔅Режим. Старатися лягати спати та приймати їжу в один і той самий час щодня. Це підтримає фізіологічні ритми й дозволить тілу краще орієнтуватися в часі та просторі.

🔅Фізичні навантаження. Хоча б мінімальні: зарядка, короткі прогулянки, розтяжка.

🔅Гігієнічні процедури. Окрім підтримання чистоти, це дозволяє почуватися більш бадьорими.

💆🏻‍♂️*Думки: як не здатися тривозі.*

🔅Думки не дорівнюють реальності. Найчастіше найгірше не справджується.

🔅Зміщення фокусу. З думок про те, як все погано зараз на думки про те, що можна зробити, щоб покращити ситуацію.

🌪*Емоції: пережити всі, але не дати собою оволодіти.*

🔅Техніки релаксації. Наприклад, «обійми метелика». Обійміть себе руками за плечі й робіть ритмічні постукування долонями по плечах, так, ніби це тріпочуть крила метелика. Це зніме напругу та відрегулює гормональні викиди.

🔅Переживання усіх емоцій. Ненависть та злість — адекватна і енергетична реакція. Говоріть, кричіть, виписуйте свою злість у соціальних мережах. Після вивільнення — перемикайтеся на обійми, теплий чай, добрі слова близьким і друзям.

🔅Емоційне заціпеніння. Відсутність будь яких емоцій — також нормальна реакція. Не вимагайте від себе співчуття або будь-яких інших емоцій, якщо їх немає. Не звинувачуйте себе в беземоційності — це своєрідна захисна реакція, яка за якийсь час мине.

Почуття провини: я не допомагаю

Це почуття паралізує і не є продуктивним, його треба позбавитися якомога швидше.

🟥 Багато українців зараз почуваються винними — докоряють собі, що перебувають у більшій безпеці, ніж інші.
🟥 Не можуть пробачити собі, що не тримають зброю в руках, не патрулюють вулиць тощо.
🟥 Всі ці переживання паралізують, приковують до стрічок новин, занурюють у потік самодокорів і заважають діяти, бути ефективними.

🟦 Бути живим, бути в безпеці, бути далеко від місця подій, дбати про безпеку своїх дітей — нормально.
🟦 Боятися, рятуватися, панікувати та втікати — наші природні реакції на небезпеку, пов’язані з інстинктом виживання. Вони спрацьовують першими. Це нормально.
🟦 Якщо зараз ви в безпеці й переживаєте гостре почуття провини — скористайтеся наступними порадами.

🟩 Переконайтеся, що ви та люди, які поряд з вами і залежать від вас, справді у безпеці. Про них є кому подбати та забезпечити базові потреби: сон, їжа, гігієна, базова медицина.
🟩 Включайтеся в активну діяльність у будь-якій сфері, яка вам доступна. Навіть невеликі справи можуть зіграти вирішальну роль.
🟩 Придумайте спосіб, у який спосіб можете надавати підтримку нашим захисникам, біженцям й усім, хто її потребує.
🟩 Долучайтеся до спільнот, які вже щось роблять. Не лишайтеся наодинці, включайтеся в робочі процеси та ініціативи.
🟩 Складіть план: що саме і в який спосіб ви можете зробити. Дійте за планом.
🟩 Дійте і не виніть себе!

       Філософська казка про образу

Образа – це така маленька і дуже симпатична тваринка. З вигляду вона зовсім нешкідлива. І якщо з нею правильно поводитися, то шкоди вона вам не принесе.

Образа, якщо не намагатися її поселити в своєму будинку, прекрасно живе на волі і ніколи нікого не чіпає. Але всі спроби заволодіти образою, зробити її своєю, закінчуються завжди плачевно …

Звірятко це дуже маленьке і спритне, воно може випадково потрапити в тіло будь-якої людини. Людина це відразу відчує, тому що одразу стає прикро.

А звірятко кричить людині:
– Я ненавмисно попалося! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Я хочу до мами!

Але люди давно розучилися розуміти мови тваринок земних, особливо таких маленьких звіряток…

Є такі люди, які відразу відпускають образу. Але є й такі, які ні за що не хочуть її відпускати. Вони відразу називають Образу своєю і носяться з нею, як з найдорожчою іграшкою. Постійно думають про неї і навіть вночі прокидаються від великих думок про неї.

А образі все одно не подобається жити з людиною. Вона крутиться, шукає вихід, але сама вона ніколи не знайде шляху. Таке ось звірятко.

Та й людина теж стиснеться і ні за що не випускає вже свою Образу. Шкода віддавати. А звірятко то голодне і їсти йому дуже хочеться. Ось і починає воно потихеньку їсти людину зсередини. І людина відчуває це: то там заболить, то тут. Так болить, що сльози котяться з очей. Але оскільки вона не розуміє від чого це, то і не пов’язує це нездужання з образою. А далі людина звикає до неї від безвиході та Образа теж потихеньку звикає до свого господаря: їсть, росте, жиріє Образа і зовсім перестає рухатися.

Знаходить всередині людини що-небудь смачненьке, присмоктується і смокче і гризе. Так і кажуть про таких людей: «Образа гризе».

І, врешті-решт, Образа так приростає до людини, що стає її частиною. Людина з кожним днем ​​слабшає, а Образа всередині все товстішає і товстішає.

І невтямки людині, що тільки й треба – взяти і відпустити образу!

Нехай собі живе, в своє задоволення і буде знову маленькою, спритною і худенькою!

І людині без неї легше живеться, бо від Образи вона часто плаче і хворіє.
Образа – це таке маленьке звірятко. Відпусти його, нехай собі біжить до мами!

Фотогалерея


 

 

 

 

 

 

 

 

Рекомендуємо до вашої уваги, батьки, чудову освітню платформу розвитку для дошкільнят НУМО. 

https://numo.mon.gov.ua/ Як розвивати важливі навички для дошкільнят

Міністерство освіти і науки спільно з ЮНІСЕФ Україна провели онлайн-презентацію контент-платформи і чат-бота НУМО про важливість дошкільного розвитку. Ці інструменти допоможуть батькам розвивати навички в дітей за допомогою індивідуального підходу до кожної сім’ї.

“Дошкільна освіта має бути спрямована на особистісне зростання дитини та формування навичок, важливих для подальшого розвитку на наступних рівнях освіти, зокрема особистого вибору, комунікації та взаємодії з іншими, вміння командної роботи та креативності. Завдяки спільній роботі з ЮНІСЕФ Україна нам вдалося створити освітню платформу НУМО для розвитку дошкільнят, якою можуть скористатись батьки з усієї країни. НУМО пропонує батькам і вихователям доступні інструменти, які допоможуть гармонізувати розвиток дошкільнят, підготувати їх до школи та зробити їх щасливими”, – зазначила під час онлайн-презентації заступниця Міністра освіти і науки України Любомира Мандзій.

Контент-платформа містить інформацію про гармонійне спілкування з дитиною, матеріали для розвитку навичок дотримання санітарних правил і дистанції, а також матеріали і вправи для розвитку м’яких і технічних навичок, з-поміж яких:

Усі вони є глобальними навичками, що визначені ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ. Для розвитку цих навичок на контент-платформі НУМО зібрано більш ніж 160 ігор та вправ.

“Ключові навички та компетентності, що закладаються під час дошкільного віку – це фундамент для розвитку дітей. Дослідження доводять, що ті діти, які пройшли принаймні один рік дошкільної освіти вже у середній школі, показують удвічі кращі результати за однолітків, які такого досвіду не мали. Ранній розвиток – це інвестиція у майбутнє не тільки окремої дитини, але і у благополуччя цілої держави. Дорослі, які мали доступ до якісної дошкільної освіти, стають і більш цінними працівниками у майбутньому через розвинені м’які та тверді навички”, – зазначила регіональна радниця ЮНІСЕФ з питань раннього розвитку дитини Івеліна Борисова.

Над створенням професійних порад працювала команда фахівців у сфері психології та педагогіки, яким довіряють батьки дошкільнят, зокрема – Світлана Ройз і Всеукраїнський фонд “Крок за кроком”.

Ці поради стали складовою і чат-боту НУМО numo_bot у Telegram і Viber, який забезпечує індивідуальний підхід до розвитку кожної дитини дошкільного віку. На початку користування чат-ботом батьки заповнюють невелику анкету про свою дитину, за результатами якої щодня отримують поради, вправи та ігри, які будуть корисні для розвитку їхніх дітей.

Йдемо в дитячий садок! Як полегшити адаптацію.
(Консультація психолога)

Ваш малюк зовсім скоро вперше піде в дитячий садок. Звичайно, ви дуже хвилюєтеся, як він відреагує на зміни в його житті, чи сподобається йому в садочку, чи швидко він звикне. Ви уявляєте масу проблем і намагаєтеся їх вирішити в своїй уяві. З якими реальними проблемами можливо доведеться зіткнутися вам і малюкові і як зробити процес адаптації більш м’яким?
Адаптація – це пристосування організму до мінливих зовнішніх умов. Цей процес вимагає великих витрат психічної енергії і часто проходить з напругою, а то й перенапруженням психічних і фізичних сил організму.

Дітям будь-якого віку дуже непросто починати відвідувати садок, адже все їхнє життя змінюється кардинальним чином. У звичне життя дитини буквально вриваються такі зміни: чіткий режим дня; відсутність рідних поруч; постійний контакт з однолітками; необхідність слухатися і підкорятися незнайомій до цього людині; різке зменшення персональної уваги.

Частина дітей адаптуються відносно легко, і негативні моменти у них зникають протягом 1-3 тижнів. Іншим трохи складніше, і адаптація може тривати близько 2 місяців, після закінчення яких їх тривога значно знижується. Якщо ж дитина не адаптувався після закінчення 3 місяців, така адаптація вважається важкою і вимагає допомоги фахівця-психолога.

Кому адаптуватися легше? Дітям, чиї батьки готували їх до відвідування садка заздалегідь, за кілька місяців до цієї події. Ця підготовка могла полягати в тому, що батьки читали казкові історії про відвідування садочка, грали «в садок» з іграшками, гуляли біля садка або на його території, розповідаючи малюкові, що буде туди ходити. Якщо батьки використовували можливість і познайомили дитину з вихователями заздалегідь, то маляті буде значно легше (особливо, якщо він не просто бачив цю «тьотю» кілька хвилин, а зміг поспілкуватися з нею і пройти в групу, поки мама була поруч).

Дітям, фізично здоровим, тобто які не мають ні хронічних захворювань, ні схильності до частих простудних захворювань. В адаптаційний період всі сили організму напружені, і коли можна направити їх на звикання до нового, не витрачаючи ще й на боротьбу з хворобою, це добрий «старт».

Дітям, які мають навички самостійності. Це вдягання (хоча б у невеликому обсязі), «горшковий» етикет, самостійне прийняття їжі. Якщо дитина це все вміє, вона не витрачає сили на те, щоб терміново цьому вчитися, а користується уже сформованими навичками.

Дітям, чий режим близький до режиму садочка. За місяць до відвідування садка батьки повинні почати привчати дитину до режим, який його чекає в садочку. Для того щоб легко встати вранці, краще лягти не пізніше 20:30.

Дітям, чий раціон харчування наближений до такого, як у садку. Якщо дитина бачить на тарілці більш-менш звичну їжу, вона швидше починає їсти, а – це запорука більш врівноваженого стану. Основу раціону складають каші, сирні запіканки і сирники, омлет, різні котлети (м’ясні, курячі та рибні), тушковані овочі і,звичайно,супи.
Важко доводиться дітям, у яких не дотримано одне або декілька умов (чим більше, тим буде складніше). Особливо важко малюкам, які сприймають похід в садок як несподіванку через те, що батьки не вважали за потрібне розмовляти про це. Бувають ситуації, коли відвідування садочка починається несподівано з об’єктивних причин (наприклад, внаслідок важкої хвороби бабусі, яка до цього доглядала за дитиною вдома). І, як не дивно, часто важко буває тим дітям, чиї мами (або інші родичі) працюють в садочку.

Чому він так себе веде?         Багато особливостей поведінки дитини в період адаптації до садочка лякають батьків настільки, що вони замислюються: а чи зможе дитина взагалі адаптуватися, чи закінчиться коли-небудь цей «жах»? З упевненістю можна сказати: ті особливості поведінки, які дуже турбують батьків, в основному є типовими для всіх дітей, що знаходяться в процесі адаптації. У цей період майже всі мами думають, що саме їхня дитина належить до категорії дітей, яким протипоказано відвідування садочка, а решта малюків нібито ведуть і відчувають себе краще. Але це не так. Ось найпоширеніші зміни в поведінці дитини в період адаптації.

Емоції дитини.

У перші дні перебування в садочку набагато сильніше виражені негативні емоції: від пхикання, «плачу за компанію» до постійного нападу плачу. Особливо яскравими є прояви страху (крихітка явно боїться йти в садочок, боїться вихователя або того, що мама за ним не повернеться), гніву (коли малюк виривається, не даючи себе роздягнути, або навіть може вдарити дорослого, що збирається залишити його), депресивні реакції і «загальмованість», як ніби емоцій немає взагалі.
У перші дні дитина відчуває мало позитивних емоцій. Вона дуже засмучена розставанням з мамою і звичним середовищем. Якщо малюк і посміхається, то в основному це реакція на новизну або на яскравий стимул (незвичайна іграшка, «одухотворена» дорослим, весела гра). Наберіться терпіння! На зміну негативним емоціям обов’язково прийдуть позитивні, що свідчать про завершення адаптаційного періоду. А ось плакати при розлученні малюк може ще довго, і це не говорить про те, що адаптація йде погано. Якщо дитина заспокоюється протягом декількох хвилин, то все в порядку.

Контакти з однолітками і вихователем.
У перші дні у дитини знижується соціальна активність. Навіть товариські, оптимістичні діти стають напруженими, замкнутими, неспокійними, не спілкуються.
Потрібно пам’ятати, що малюки 2-3 років грають не разом, а поруч. У них ще не розвинена сюжетна гра, в яку включалися б кілька дітей. Тому не варто засмучуватися, якщо ваша дитина поки не взаємодіє з іншими малюками.
Про те, що адаптація йде успішно, можна судити з того, що малюк все охочіше взаємодіє з вихователем в групі, відгукується на його прохання, спокійно сприймає режимні моменти.

Пізнавальна активність.         Перший час пізнавальна активність може бути знижена або навіть зовсім відсутня на тлі стресових реакцій. Іноді дитина не цікавиться навіть іграшками. Багатьом дітям потрібно посидіти на самоті, щоб зорієнтуватися в навколишньому оточенні. В процесі успішної адаптації малюк поступово починає освоювати простір групи, його «вилазки» до іграшок стануть більш частими і сміливими, дитина стане задавати питання пізнавального плану вихователю.

Навички
Під впливом нових зовнішніх впливів у перший час малюк може на короткий час «розгубити» навички самообслуговування (уміння користуватися ложкою, носовою хусткою, горщиком і т.д.).         Успішність адаптації залежить від того, що дитина не тільки «згадує» забуте, але ви, із подивом і радістю, відзначаєте нові досягнення, яким вона навчився в садку.

Особливості мови.          У деяких дітей словниковий запас бідніє або з’являються «полегшені» слова і речення. Не хвилюйтеся! Мова відновиться і збагатиться, коли адаптація буде завершена.

Рухова активність.          Деякі діти стають «загальмованими», а деякі – некеровано-активними. Це залежить від темпераменту дитини. Змінюється також і домашня активність. Хорошим знаком є відновлення нормальної активності вдома, а потім і в садочку.

Сон.
Якщо дитину залишити на денний сон, то перші дні вона буде засипати погано. Малюк може схоплюватися або, заснувши, незабаром прокидатися з плачем. Вдома також може відзначатися неспокійний денний і нічний сон. До моменту завершення адаптації сон і вдома, і в садку обов’язково нормалізується.

Апетит.
У перший час у дитини може бути знижений апетит. Це пов’язано з незвичною їжею (незвичний і вигляд, і смак), а також зі стресовими реакціями – малюку просто не хочеться їсти. Хорошою ознакою вважається відновлення апетиту. Нехай малюк з’їдає не все, що є на тарілці, але він починає їсти.

Здоров’я.
В цей час знижується стійкість організму до інфекцій, і дитина може захворіти в перший місяць (а то й раніше) відвідування садка.
Звичайно, багато мам чекають, що негативні моменти поведінки і реагування малюка пройдуть в перші ж дні. І засмучуються або навіть сердяться, коли цього не відбувається. Зазвичай адаптація проходить за 3-4 тижні, але може розтягнутися на 3-4 місяці. Не квапте час, не все відразу!

Чим може допомогти мама.

Кожна мама, бачачи, наскільки дитині непросто, бажає допомогти їй швидше адаптуватися. І це чудово. Комплекс заходів полягає в тому, щоб створити вдома дбайливу атмосферу, що оберігає нервову систему малюка, яка і так працює на повну потужність.

У присутності дитини завжди відгукуйтеся позитивно про вихователів та садочок. Навіть в тому випадку, якщо вам щось не сподобалося. Якщо дитині доведеться ходити в цей садок і цю групу, йому буде легше це робити, поважаючи вихователів. Розмовляйте про це не тільки з крихіткою. Розкажіть кому-небудь в його присутності, в який гарний садочок тепер ходить малюк і які чудові вихователі там працюють.
У вихідні дні не міняйте режим дня дитини. Можна дозволити поспати їй трохи довше, але не потрібно дозволяти «відсипатися» занадто довго, що суттєво може порушити розпорядок дня. Якщо дитині потрібно «відіспатися», значить, режим сну у вас організований невірно, і, можливо, малюк занадто пізно лягає ввечері.
Не відучуйте дитину від «поганих» звичок (наприклад, від соски) в період адаптації, щоб не перевантажувати нервову систему малюка. У нього в житті зараз занадто багато змін, і зайва напруга ні до чого.
Постарайтеся, щоб удома малюка оточувала спокійна і безконфліктна атмосфера. Частіше обіймайте малюка, гладьте по голівці, говоріть ласкаві слова. Відзначайте його успіхи, поліпшення в поведінці. Більше хваліть, ніж лайте. Йому так зараз потрібна ваша підтримка!
Будьте терпимими до примх. Вони виникають через перевантаження нервової системи. Обніміть крихітку, допоможіть їй заспокоїтися і перемкніть на іншу діяльність (гру).
Дайте в садок невелику іграшку (краще м’яку). Малюки цього віку можуть потребувати іграшку – замінника мами. Притискаючи до себе щось м’яке, яке є частинкою її дому, дитині буде набагато спокійніше.         Покличте на допомогу казку або гру. Ви можете придумати свою казку про те, як маленький ведмедик вперше пішов у садок, і як йому спочатку було незатишно і трохи страшно, і як потім він потоваришував з дітьми та вихователями. Цю казку ви можете «програти» з іграшками. І в казці, і в грі ключовим моментом є повернення мами за дитиною, тому ні в якому разі не переривайте розповіді, поки не настане цей момент. Власне все це і затівається, щоб малюк зрозумів: мама обов’язково за ним повернеться.

Спокійний ранок.       Найбільше мама і дитина засмучується при розставанні. Як потрібно організувати ранок, щоб день і в мами, і у малюка пройшов спокійно? Головне правило таке: спокійна мама – спокійний малюк. Він «зчитує» вашу невпевненість і ще більше турбується.

І вдома, і в садку говоріть з малюком спокійно, впевнено. Проявляйте доброзичливу наполегливість при пробудженні, одяганні, а в садку – роздяганні. Розмовляйте з дитиною не надто гучним, але впевненим голосом, озвучуючи все, що ви робите. Іноді хорошим помічником при пробудженні і збиранні є та сама іграшка, яку малюк бере з собою в садок. Бачачи, що зайчик «так хоче в садок», малюк заразиться його впевненістю і хорошим настроєм.
Нехай малюка відводить той батько або родич, з яким йому легше розлучитися. Вихователі давно помітили, що з одним з батьків дитина розлучається відносно спокійно, а іншого ніяк не може відпустити від себе, продовжуючи переживати після його відходу.

Обов’язково скажіть, що ви прийдете, і позначте коли (після прогулянки, або після обіду, або після того, як він поспить і поїсть). Малюкові легше знати, що мама прийде після якоїсь події, ніж чекати її кожну хвилину. Не затримуйтесь, виконуйте свої обіцянки!

У вас повинен бути свій ритуал прощання (наприклад, поцілувати, помахати рукою, сказати «пока»). Після цього відразу йдіть: впевнено і не обертаючись. Чим довше ви тупцяєте в нерішучості, тим сильніше переживає малюк.

Не робіть помилок.

На жаль, іноді батьки здійснюють серйозні помилки, які ускладнюють адаптацію дитини. Чого не можна робити ні в якому разі:

Не можна карати або сердитися на малюка за те, що він плаче при розставанні або вдома при згадці необхідності йти в садок! Пам’ятайте, він має право на таку реакцію. Суворе нагадування про те, що «він обіцяв не плакати», – теж абсолютно не ефективне. Діти цього віку ще не вміють «тримати слово». Краще ще раз нагадайте, що ви обов’язково прийдете.

Не можна лякати дитячим садком («От будеш себе погано вести, знову в дитячий садок підеш!»). Місце, яким лякають, ніколи не стане ні коханим, ні безпечним.
Не можна погано озиватися про вихователів та садок при дитині. Це може навести малюка на думку, що садочок – це нехороше місце і його оточують погані люди. Тоді тривога не пройде взагалі.

Не можна обманювати дитину, кажучи, що ви прийдете дуже скоро, якщо малюкові, наприклад, належить залишатися в садку півдня або навіть повний день. Нехай краще він знає, що мама прийде не скоро, ніж буде чекати її цілий день і може втратити довіру до самої близької людини.

Допомога потрібна ще й мамі!

Коли мова йде про адаптацію дитини до садка, дуже багато говорять про те, як важко малюкові і яка йому потрібна допомога. Але «за кадром» залишається одна дуже важлива людина – мама, яка знаходиться в не меншому стресі і переживанні! Вона теж гостро потребує допомоги і майже ніколи її не отримує.

Часто мами не розуміють, що з ними відбувається, і намагаються ігнорувати свої емоції. Але не варто цього робити. Ви маєте право на всі свої почуття, і в даному випадку вони є природними. Початок відвідування в садка – це момент відділення мами від дитини, і це випробування для обох. У мами теж «рветься» серце, коли вона бачить, як переживає малюк. Щоб допомогти собі, потрібно:

Бути впевненою, що відвідування садка дійсно потрібно родині. Наприклад, коли мамі просто необхідно працювати, щоб вносити свій вклад (часом єдиний) в дохід сім’ї. Іноді мами віддають дитину в садок раніше, ніж виходять на роботу, щоб допомогти їй адаптуватися, забираючи раніше, якщо це буде потрібно. Чим менше у мами сумнівів у доцільності відвідування садка, тим більше впевненості, що дитина рано чи пізно обов’язково справиться. І малюк, реагуючи саме на цю впевнену позицію мами, адаптується набагато швидше.

Повірити, що малюк насправді зовсім не «слабке» створіння. Адаптаційна система дитини досить сильна, щоб це випробування витримати, навіть якщо сльози течуть рікою. Парадоксально, але факт: добре, що крихітка плаче! Повірте, у неї справжнє горе, адже вона розлучається з найдорожчою людиною – з вами! Вона поки не знає, що ви обов’язково прийдете, ще не встановився режим. Але ви знаєте, що відбувається, і впевнені, що заберете малюка із садка. Гірше, коли дитина настільки затиснута лещатами стресу, що не може плакати. Плач – це помічник нервової системи, він не дає їй перевантажуватися. Тому не бійтеся дитячого плачу, не гнівайтесь на дитину за «ниття». Звичайно, дитячі сльози змушують вас переживати, але ви теж обов’язково впораєтеся.

Скористатися допомогою. В нашому садку є психолог, то цей фахівець може допомогти не тільки (і не стільки!) Дитині, скільки його мамі, розповівши про те, як проходить адаптація, і запевнивши, що в садку дійсно працюють люди, уважні до дітей.

Заручитися підтримкою. Навколо вас є мами які  переживають ті ж почуття в цей період. Підтримуйте один одного, дізнайтеся, які «ноу-хау» є в кожної з вас в справі допомоги дитині. Разом відзначайте і радійте успіхам дітей і самих себе.

Тепер, коли ви знаєте, що більшість негативних проявів в поведінці дитини є нормальним проявом процесу адаптації, вам потрібно зрозуміти: дуже скоро вони почнуть зменшуватися, а потім і зовсім зійдуть нанівець. Через деякий час ви з подивом, а потім і гордістю почнете відзначати, що малюк став набагато самостійніше і придбав багато корисних навичок.

Психологічна готовність дитини

до навчання у школі

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання є одним з найважливіших підсумків психічного розвитку дошкільняти. І міститься вона у тому, що у дитини на момент вступу до школи складаються психологічні властивості притаманні школяру.
Дуже важливо підготувати дитину до навчання, але підготувати не значить навчити дитину читати, писати та лічити. Поняття підготовки дітей до навчання у школі набагато глибше:
– По-перше, дитина повинна навчитися мислити, аналізувати, грамотно та зв`язно висловлювати свої думки, знаходити нестандартні рішення – це інтелектуальна готовність;
– По-друге, у дитини повинна бути сформована готовність до прийняття «соціальної позиції школяра»: це означає, що відношення дитини до школи, учбової діяльності, до вчителів, до себе повинно бути позитивним;
– По-третє, необхідно сформувати вольову готовність майбутнього першокласника. В розвитку особистості дитини 6-річного віку на першому місці повинен виступати мотив «Я повинен», ніж «Я хочу».
В школі від дитини будуть вимагати вміння утримувати свою увагу необхідний час, вміння робити не тільки те, що хочеться, а те що від неї вимагає вчитель, шкільний режим, програма навчання. Всі ці аспекти бажано враховувати задля успішної подальшої адаптації дитини в школі.

Психологічна готовність дітей до навчання в школі. Діагностична готовність.

Компоненти психологічної готовності дитини до школи.

  1. Під мотиваційною готовністю розуміємо прагнення, бажання дошкільника йти до школи, уявлення дитини про вимоги, які висуватиме йому школа, зміна соціального статусу. Основними труднощами, з якими можуть зустрітися батьки це проблеми з адаптацією до шкільного життя, нерівномірність розвитку пізнавальної сфери, регуляція поведінки.
  2. Фізіологічна готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних (рівень сформованості дрібної моторики), фізіологічних (ріст, вага, кількість постійних зубів), анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму, стан здоров’я.
  3. Інтелектуальна готовність пов’язана з рівнем розвитку пізнавальної сфери дошкільника.
  4. Під емоційно-вольовою готовністю розуміємо сформованість основних психічних процесів та поведінки, самоорганізованість, зосередженість, уміння контролювати свої емоції. Вступ до школи означає для дитини нове емоційне життя, пов’язане з новими обов’язками, спілкування з учителем та однолітками. Вольова готовність до шкільного навчання виявляється як міра її довільності в організації своєї пізнавальної діяльності.
  5. Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації. Наприкінці дошкільного віку у стосунках дитини з дорослим з’являється позаситуативно-особистісна форма спілкування: дошкільник намагається брати участь у житті людей, виявляє цікавість до всього, що відбувається навколо нього. Виникає і розвивається потреба у взаєморозумінні та співпереживанні.

Орієнтовний діагностичний матеріал .

Методи оцінювання біологічної зрілості дитини

 Пропорції тіла і темпи росту.

Це найпростіший, але приблизний спосіб оцінювання біологічної зрілості. Як критерії використовуються не просто показники росту і ваги дитини, а, насамперед, пропорції тіла, що враховують співвідношення окремих його частин – голови, тулуба, кінцівок. Більш точне уявлення про ступінь біологічного дозрівання організму дають показники зміни пропорцій тіла в період так званих росткових стрибків. Так у дошкільному віці (5 – 6 років) діти переживають напівзростовий стрибок, що є суттєвим показником зрілості організму.

Щоб дізнатися, чи пройшла дитина цей важливий етап, використовують філіппінський тест. Попросіть дитину дістати правою рукою ліве вухо, провівши руку над головою. Успішність виконання дитиною цього завдання показує ступінь сформованості її кістяка, нервової системи, здатність головного мозку сприймати і переробляти інформацію. Фізіологами і гігієністами встановлено, що коли дитина починає відвідувати школу до того, як у неї пройшов напівзростовий стрибок, це негативно позначається на її здоров’ї, особливо на психічному, і рідко приносить успіхи у навчанні.

 Кісткова зрілість.

Окостеніння кістяка проходить через певні послідовні стадії. Це більш точний спосіб визначення біологічного дозрівання. Зазвичай перевіряють ступінь окостеніння кістяка лівої руки дитини таким чином: їй пропонують покласти руку на стіл долонею вниз і по черзі піднімати пальці над столом, не відриваючи кисті від поверхні. Після цього. Виконати наступне завдання: повторити за дорослим двома руками вправи «Перемога» і «Ріжки».

«Перемога» – стиснути в кулак усі пальці, крім вказівного і середнього.

«Ріжки» – стиснути в кулак усі пальці, крім вказівного і мізинця. Запропонуйте дитині виконати ці вправи до 5 разів по черзі. Якщо стадії окостеніння проходять нормально, дитина впорається з цим завданням досить легко. У випадках утруднення визначення кісткового віку необхідно звернутися за допомогою до фахівців. Зробити рентгенограму кисті і зап’ястка лівої руки, одержати необхідну консультацію.

 Зубна зрілість.

Молочні. А потім постійні зуби з’являються у людини у певному порядку. Якщо підрахувати кількість зубів, що прорізалися (або змінилися), і спів ставити цю величину зі стандартами, можна оцінити так звану зубну зрілість.

Зубну зрілість є сенс визначати у 2 роки (чи з’явилися всі молочні зуби) і у 6 років (коли відбувається зміна молочних зубів на постійні).

Достатньою для початку систематичного навчання у школі, вважається зміна чотирьох молочних зубів.

        Зрілість кори головного мозку (функціонування тім’яно-      потиличних відділів).

Тест «Руки» (за М.Безруких, С.Єфімовою)

Сядьте за столик навпроти дитини. Попросіть її простягнути вам одну руку. Закрийте від неї своєю рукою долоню і пальці простягнутої руки. Іншою рукою доторкніться до пальців цієї руки дитини. Попросіть її показати на іншій руці той палець, що ви торкаєте.

Вікові нормативи: трирічна дитина правильно визначає великий палець; п’ятирічна дитина розрізняє великий палець і мізинець; шестирічна дитина вільно розрізняє великий палець, мізинець і вказівний.

Узагальнений “портрет” першокласника, не готового до школи

  • надмірна грайливість;
  • недостатня самостійність;
  • імпульсивність, безконтрольність поведінки, гіперактивність;
  • невміння спілкуватися з однолітками;
  • труднощі контактів із незнайомими дорослими (стійке небажання контактувати) чи, навпаки, нерозуміння свого статусу;
  • невміння зосередитися на завданні, труднощі сприйняття словесної чи іншої інструкції;
  • низький рівень знань про навколишній світ, невміння зробити узагальнення, класифікувати, виділити подібність, розбіжність;
  • поганий розвиток тонко координованих рухів руки, зорово-моторної координації (невміння виконувати різні графічні завдання, маніпулювати дрібними предметами);
  • недостатній розвиток довільної пам’яті;
  • затримка мовного розвитку (це може бути і неправильна вимова, і бідний словниковий запас, і невміння виразити свої думки тощо).

ГіперактивністьПричини :

    генетичні фактори;

  • особливості побудови і функціонування головного мозку;
  • пологові травми;
  • інфекційні захворювання дитини в перші місяці життя.

Критерії   Дефіцит активності уваги:

  • непослідовна увага, важко її утримати;
  • не слухає , коли звертаються;
  • часто губить речі;
  • уникає завдань, які потребують розумових зусиль.

Рухове розгальмування:

  • постійно крутиться;
  • виявляє ознаки занепокоєння;
  • спить набагато менше ніж інші діти;
  • дуже балакучий.

Імпульсивність :

  • починає відповідати не дослухавши запитання;
  • перериває;
  • погано зосереджує увагу;
  • не контролює свої дії.

Рекомендації :

  1. Працювати з дитиною на початку дня.
  2. Зменшити робоче навантаження дитини.
  3. Використовувати фізкультхвилинки.
  4. Знизити вимоги до акуратності.
  5. Посадити дитину під час занять поруч з дорослим.
  6. Давати короткі , чіткі інструкції.
  7. Давати дитині можливість вибору

 

Неуважність:   Причини :

  • низький рівень розвитку довільності;
  • переважає ігрова мотивація навчання;
  • низький рівень уваги. Критерії :   У дитини 6-7 років процеси збудження переважають над гальмуванням; чим менша дитина, тим більше гальмування. Діти у віці 5-7 років можуть зберігати активну увагу лише впродовж 10-15 хвилин.

Рекомендації :

Формуванню довільної уваги сприяє участь дитини у сюжетно-рольових іграх, образотворчій діяльності, аплікаційній діяльності тощо. Утримати увагу може жвава, емоційна, виразна мова педагога. У грі формуються передумови навчальної діяльності, тому навчання шестирічок має відбуватися через гру.

АгресивністьПричини :

  • деякі соматичні захворювання чи захворювання головного мозку;
  • виховання в родині;
  • характер покарань, що застосовують батьки у відповідь на виявлення гніву.

Критерії : –   часто втрачає контроль над собою;

  • часто сперечається з дорослими;
  • відмовляється дотримуватися правил;
  • навмисно дратує людей;
  • звинувачує інших у своїх помилках.

Рекомендації :

  1. Покарання не повинні принижувати дитину.
  2. Навчати розпізнавати власний емоційний стан і стан оточення.
  3. Розширювати поведінковий репертуар.
  4. Відпрацьовувати навички реагування у конфліктних ситуаціях.
  5. Учити брати відповідальність на себе.

Тривожність: Причини :

  • порушення взаємин між батьками і дітьми;
  • завищені вимоги до дитини від батьків і вчителів;
  • постійне порівнювання її з іншими дітьми;
  • розлучення батьків;
  • авторитарний стиль виховання в родині.

Критерії : –    не може довго працювати;

  • червоніє в незнайомій ситуації; – сняться страшні сни; – руки холодні і вологі; – поганий апетит; – легко засмучується; – не може стримати сліз;

боїться труднощів; – не впевнений у собі;

  • під час виконання завдання дуже напружений.

Рекомендації :

  1. Уникайте робіт, що враховують швидкість.
  2. Не порівнюйте дитину з оточенням.
  3. Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.
  4. Сприяйте підвищенню самооцінки.
  5. Будьте прикладом для дитини.
  6. Не ставте завищених вимог.
  7. Будьте послідовні у вихованні.
  8. Не принижуйте дитину караючи її.

Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника

  • Не «виховуйте» дитину, якщо у вас поганий настрій.
  • Чітко визначтеся, що ви хочете від своєї дитини (поясніть їй це), а також довідайтеся про те, що вона думає з цього приводу.
  • Дайте малюку можливість бути самостійним, не намагайтеся контролювати кожен його крок.
  • Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи його пошуку.
  • Розглядайте разом із дитиною її правильні й неправильні, доречні й недоречні кроки до поставленої мети.
  • Не пропустіть момент, коли будуть досягнуті перші успіхи.
  • Вкажіть малюкові на допущену помилку, щоб він осмислив її.
  • Оцінюйте вчинок, а не особистість дитини. Пам’ятайте: сут­ність людини та її окремі учинки — різні речі.
  • Дайте дитині можливість відчути (через посмішку, дотик), що ви співчуваєте їй, вірите в неї, незважаючи на її помилку.
  • Кращий спосіб зняття нервового напруження — фізичне навантаження (фізкультура, фізична робота). Якщо в дитини по­ганий настрій, пограйтеся з нею на свіжому повітрі в рухливі ігри (футбол, волейбол, теніс) або залучіть до роботи на городі, в саду, на клумбах. Гра зі свійською твариною також заспокоює нервову систему.
  • Виховання — це послідовність дій.
  • Вихователь має бути вимогливим, але добрим.
  • Пам’ятайте, що дитина — це дзеркало своїх батьків. Як у краплі води відбивається сонце, так і в дітях відбивається духов­не багатство мами й тата. Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє ваших дітей було прекрасним. Любові та взаєморозуміння, успіхів і щастя вам і вашим дітям!

Поради вихователям:

  1. Не потрібно “тренувати” дитину виконувати наведені вище завдання та подібні їм. Таке “тренування” дасть лише видимість успіху, а під час зіткнення із новими завданнями дитина зазнає невдачі, яка може бути розцінена нею як особистісна поразка.
  2. З метою підвищення рівня розвитку мислення і мовлення важливо навчити дитину брати участь у колективних рольових іграх. Кожна роль у таких іграх потребує певного розвитку психічних пізнавальних процесів (зокрема: активного мовленнєвого спілкування із іншими учасниками гри, різноманітних операцій мислення (аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення тощо).
  3. Обов’язковою умовою формування готовності дитини до школи є не тільки розповідання дорослими казок дитині у період від 3 до 5 років, а й слухання дитячих версій “Колобка”, “Ріпки” тощо. Майте також терпіння для того, щоб вислухати схвильовану розповідь вашої дитини про побачене і пережите на вулиці, про сварку з другом тощо. Ставте дитині побільше нескладних запитань і прагніть одержати на них повну, чітку і змістовну відповідь.
  4. У дошкільному і молодшому шкільному віці у дитини інтенсивно формується образне мислення. Важливе значення для його розвитку мають заняття з малювання, ліплення, аплікації, конструювання. Спробуйте разом із дитиною складати загадки, використовуючи явища і предмети із оточуючої дійсності: ( “Хто шапочку має, та ніколи її не знімає?” (Цвях, гриб, канцелярська кнопка); “В мене в кімнаті висить маленьке “сонце”, захочу – включу, а захочу – виключу!” (Лампочка); “Мала трудівниця по квітах літала, дітям ласощі збирала” (Бджола і мед) тощо.
  5. Розвиток моторики руки у дитини дошкільного віку має тісний зв’язок із розвитком психічних пізнавальних процесів. Тому, при недостатньому рівні розвитку дрібних м’язів та моторики руки дуже корисними є такі вправи: нанизування гудзиків, роздягання та одягання ляльки, складання «мозаїки», ліплення, малювання тощо.

 

Дитина найбільше потребує вашої любові якраз тоді, коли вона менше всього її заслуговує!  (Е.Бомбек)

 Як уберегти дитину від насильства  (для батьків)  Ліфлет_A5_батьки_ONLINE

Як уберегти дитину від насильства (для педагогів)  Ліфлет_A5_педагоги_ONLINE

ОСОБЛИВОСТІ СЕНСОРНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ООП

Сенсорний розвиток дитини – це розвиток її сприймання і формування уявлень про зовнішні властивості предметів: їх форму, колір, величину, розміщення у просторі. Він становить фундамент її розумового розвитку.  З розвитком сенсорики у дитини з’являється можливість оволодіння естетичними цінностями в природі і суспільстві. Із сприйняття предметів і явищ навколишнього світу починається пізнання, тому сенсорні здібності є фундаментом розумового розвитку.Як відомо, інформація в мозок потрапляє через сенсорні канали: очі, ніс, шкіру, вуха, язик. Але через особливі потреби дитини інформація, отримана через органи чуття, надходить у мозок як різноманітні частини пазлів. Тому вони сприймають навколишній світ фрагментарно і надають іншого значення речам.

Сприймання у дітей з ООП характеризується уповільненістю та фрагментарністю. У них страждають зорова та слухова увага, дошкільники мають значні труднощі у групуванні предметів за різними ознаками. Часто діти з ООП не враховують просторові ознаки предметів, не користуються пробами, діють силою. Це позначається на їх предметно-ігрових діях, які найчастіше замінюються маніпулюванням, у подальшому це  негативно впливає на оволодіння дитиною всіма видами побутової, практичної та пізнавальної діяльності.

Досягнення мети сенсорного виховання дітей з ООП відбувається завдяки:

  • формуванню орієнтувально-пошукової діяльності (вміння виокремлювати, порівнювати, об’єднувати предмети в групи тощо);
  • ознайомленню дітей з сенсорними еталонами (форми, кольору, розміру), з розмаїттям звуків, фактур, смаків, температур тощо;
  • поєднанню сенсорного досвіду дитини зі словом, яке позначає те, що сприймається, допомагає закріпити в уявленні образи предметів, що робить їх більш чіткими, систематизованими та узагальненими.

Відчуття і сприймання у дітей з ООП формуються із затримкою у часі, своєрідно, із великою кількістю типових та нетипових особливостей. Недоліки становлення відчуттів та сприймання зумовлені особливостями психофізичного розвитку дітей з ООП (недосконалий розвиток уваги, уявлень, пам’яті, мовлення, мислення, предметної діяльності тощо).

Тому спеціальне навчання у дошкільному віці дітей з особливими освітніми потребами забезпечує той базис, що постійно має розвиватися і вдосконалюватися протягом усіх років навчання і виховання дитини дошкільного віку в практичних і продуктивних видах дитячої діяльності.

Шановні дорослі! Пам’ятайте: сенсорні здібності не даються людині в готовому вигляді, так, дитина народжується на світ з органами відчуття, але це лише передумова для того, щоб, з Вашою допомогою, дитина навчилася сприймати всі багатства навколишнього світу.

Взявши за основу концепцію М. Монтессорі і адаптувавши її з урахуванням предметно-практичної діяльності дітей з сенсорними еталонами ми можемо побачити результат малюків у сенсорно-пізнавальному розвитку.

«Допоможи мені це зробити самому» – це гасло методики Марії Монтессорі. Кожна дитина – це унікальна, неповторна особистість. А дорослому потрібно лише своєчасно забезпечити необхідні умови, що означає:

  • створити розвивальне середовище, надавши об’єкти для вивчення;
  • не заважати дитині самостійно набувати знання, допомагаючи лише за необхідності, або якщо дитина сама про це вас попросить.

 

Малюка іноді можна порівняти з ліліпутом у країні велетнів: більша частина цікавих для нього речей йому недосяжна. Крім  того,   він  ще  не  пристосувався  до незнайомого світу: має погану координацію рухів, не впевнений у собі і не завжди знає, що робити з навколишніми предметами.

«Світ наповнений запахами та кольорами» – від народження дитини до 5 років – період активного чуттєвого, сенсорного розвитку. У цей час дитина особливо здатна до сприйняття кольору, форми, розмірів, предметів, навколишніх звуків. Спочатку інформацію про світ вона отримує через тактильні відчуття, запахи. Потім провідними джерелами інформації стають зір та слух. Дитина запам’ятовує зовнішній вигляд предметів, впізнає знайомі їй зображення. Всі розвиваючі іграшки, рекомендовані для цього віку, враховують ці особливості.

Розвитку основних органів відчуттів малюка можна і необхідно сприяти. Дорослі повинні надати дитині якомога більше об’єктів для вивчення. Щоб активно розвивались зір, слух, органи чуття, вам потрібно придбати різноманітні посібники та предмети. Предмети повинні мати різноманітну форму і бути виготовленими з різних матеріалів.

Навчіть дитину розрізнювати температуру, торкаючись льоду, металевих предметів, нагрітих на сонечку камчиків, занурюючи руки в теплу воду. Навчайте малюка порівнювати предмети (палички, іграшки, стрічки) за висотою, довжиною. Знайомте з розмаїттям відтінків кольорів, звуків, запахів. Учіть дитину знаходити предмети того кольору, який ви називаєте. Придбайте дитині або зробіть самостійно тактильний килимок.

Поради батькам, які виховують дитину із затримкою психічного розвитку
Діагноз “затримка психічного розвитку” найчастіше ставить батьків дитини перед несподіваними, а часом і серйозними проблемами. Проте, зневірятися не варто. Спільна робота вчителів-дефектологів, вчителів-логопедів, вихователів і батьків обов’язково допоможе дитині впоратися з її проблемою!
ЗПР можуть спричинити різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості прояву цього відхилення розвитку дитини різні. Батькам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення упродовж перших 6-ти років життя, оскільки цей час – визначальний для майбутнього успішного навчання дитини у школі та й усього її подальшого життя.
Розвиваючи дитину із затримкою психічного розвитку вдома батькам необхідно прислухатись до таких порад:
Усуваючи відставання у розвиту дитини, треба коригувати всю її психічну сферу!

Для розвитку мовлення, пам’яті, уваги, потрібен розвиток мислення. Звичайно, мислення проходить складний шлях розвитку і його відставання на якомусь етапі може негативно позначитися у подальшому на формуванні інших психічних процесів. Тому, дуже часто корекційну роботу з дитиною треба починати із збагачення чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто набуття тих знань, уявлень, вражень, які у свій час дитина не отримала під час безпосереднього знайомства з предметами.

Пам’ятайте про підвищену здатність дитини втрачати увагу!

Під час занять з малюком потурбуйтеся, щоб довкола не було нічого такого, що могло б відволікти його увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача. Водночас той, хто займається з дитиною і сам не повинен відволікатися сторонніми справами; при цьому треба бути терплячим, доброзичливим, вимогливим до дитини. Відзначайте її найменші успіхи та заохочуйте до виконання.

Пам’ятайте про згубний вплив на головний мозок дитини електромагнітного випромінювання, яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону!
Формуванню пізнавальної сфери, початок якої припадає на дошкільний вік дитини, батьки часто не надають значення. Можливо тому, що не завжди знають, чого саме слід навчити дитину.
Науковці Сак Т.В., Марчук Т.Ф., Прохоренко Л.І. пропонують ряд рекомендацій, як формувати пізнавальну сферу дитини із ЗПР:
формуйте мовлення:
частіше спонукайте дитину розповідати про побачене на прогулянці, в парку, на вулиці, дорогою у дитячий садок, так швидше буде розвивається її зв’язне мовлення.
Дуже важливо вчити говорити дитину виразно, дослухатися, як говорять дорослі. Тому під час читання оповідання або казки важливо створювати перед маленьким слухачем яскраву й правдиву картину. Це викликатиме у дитини відповідні почуття, що безпосередньо впливатимуть на її мовленнєвий та емоційний розвиток.

розглядайте сюжетні малюнки:
систематичне розглядання сюжетних малюнків розширюватиме знання про навколишній світ, збагачуватиме словник і розвиток мовлення дитини. Дитину із ЗПР потрібно вчити розповідати за малюнками. Для цього можна використати ілюстрації з художніх книжок, дитячих журналів. Під час розглядання малюнка дорослому слід скеровувати сприймання дитини, ставлячи запитання, наприклад, такі: «Хто зображений на малюнку?», «Що роблять звірі?», «Звідки видно, що зайчик плаче?», «Як ти думаєш, лисичці шкода зайчика?». Необхідно привертати увагу до деталей, які важко помітити, пояснювати їх значення, якщо вони малозрозумілі, активізувати висловлювання дитини.

забезпечуйте розвиток пізнавальної активності:
у дітей із ЗПР розумові дії формуються з відставанням і недостатньо продуктивно, до того ж процеси пізнавальної діяльності недосконалі: звужене й обмежене сприймання, недостатня пам’ять та увага. Тому дітей потрібно спеціально вчити розрізняти та називати колір, форму, розмір предметів, їх розташування у просторі, вміти застосовувати ці знання практично. Заняття проводити у вигляді гри.
Неабияку увагу слід приділяти виробленню вміння орієнтуватися в сторонах предмету, який знаходиться перед дитиною.
Важливо вчити дитину аналізувати предмет у певній послідовності, запитуючи: «Як це називається?», «З чого зроблений?», «Для чого потрібний?».

Для розвитку дитини із ЗПР корисні заняття ліпленням. Виготовлення навіть простих фігурок з пластиліну, глини чи тіста потребує узгоджених рухів і актів сприймання, аналізу зразка за різними ознаками. Крім того, робота з пластичним матеріалом розвиває дрібні рухи кисті руки, що позитивно впливає не тільки на вдосконалення рухових функцій, а й на інші функції, зокрема, мовлення.

Батьківська любов і професіоналізм фахівців допоможуть дитині впоратися з будь-якими труднощами.